Як підключити автоматичний вимикач: покрокова інструкція, схеми, типові помилки

Автоматичний вимикач (АВ) – ключовий елемент електропроводки, що захищає лінію від коротких замикань і перевантажень. Правильне підключення автоматичного вимикача критично для безпеки: якщо автомат підключений неправильно, він може не спрацювати під час аварії або залишити ланцюг під напругою, створюючи ризик ураження електричним струмом. Розглянемо покроково, як підключити автомат, наведемо схеми підключення автоматичного вимикача (однополюсного, двополюсного, з ПЗВ і дифавтоматом, з гребінкою), а також розберемо типові помилки новачків. Стаття написана доступною мовою від імені досвідченого електрика, тому навіть початківець-електромонтажник зможе розібратись у підключенні автоматів власноруч.

Устрій автоматичного вимикача та види підключення

Перш ніж переходити до практики, важливо розуміти устрій і типи автоматів. У побуті використовують модульні автомати, що встановлюються на DIN-рейку, з різною кількістю полюсів:

• Однополюсний автомат (1P) – має одну захищену лінію. В однофазній мережі 220 В він включається в розрив фазного проводу, а нульовий провід іде окремо на нульову шину. Такий автомат розриває лише фазу, знеструмлюючи навантаження, але залишаючи нуль підключеним. Згідно з ПУЕ, розривати має саме фазний провідник, а не нульовий – нуль не можна підключати через окремий однополюсний автомат. Однополюсні моделі зазвичай захищають окремі групи: розетки, освітлення тощо.

• Двополюсний автомат (2P) – має два полюси та здатний одночасно комутувати фазу і нейтраль. Під час спрацювання такого автомата одночасно розриваються і фазний, і нульовий провідники, тобто повністю знеструмлюється весь ланцюг. Двополюсні автомати застосовуються на вводі живлення в квартиру/будинок або в разі, коли необхідно вимикати навантаження повністю (наприклад, ввідний автомат після лічильника). Також їх використовують, якщо за вимогами схеми або ПУЕ потрібно розривати нуль разом із фазою (наприклад, у мережах TT або IT). Важливо: робочий нуль (N) ніколи не відключається окремо, лише разом із фазою спільним апаратом – це вимога правил електробезпеки.

• Трьох- і чотириполюсні автомати (3P, 4P) – використовуються в трифазних мережах (380 В). Триполюсний захищає три фази, чотириполюсний – три фази + нейтраль одночасно. У побутових умовах такі зустрічаються рідше, зазвичай на вводі приватних будинків з трифазним вводом.

Конструкція автомата: всередині кожного автомата є рухомий та нерухомий контакти, а також розчеплювачі (електромагнітний для короткого замикання і тепловий для тривалих перевантажень). Ричаг (ручка) на фасаді слугує для ручного вмикання/вимикання. При правильному монтажі живильний провід підключається до нерухомого контакту автомата (зазвичай це верхня клема). У більшості модульних автоматів верхні затиски з'єднані з нерухомими контактами, а нижні – із рухомими. Тому традиційно лінію живлення заводять зверху, а лінію навантаження – знизу автомата. Це забезпечує, що при вимкненому автоматі на його рухомих частинах не залишається напруги. Хоча конструкція більшості сучасних автоматів допускає підключення й знизу, фахівці віддають перевагу верхньому підводу – так простіше й безпечніше.

Схеми підключення автоматичних вимикачів

Схема встановлення автоматичного вимикача у розподільчому щиті залежить від кількості полюсів, наявності ПЗВ або дифавтоматів, а також способу подачі живлення. Нижче наведені типові варіанти, від простих до складних – з покроковими поясненнями та рекомендаціями.

1. Схема без ПЗВ (тільки автомати). Це базовий варіант: живлення від вводного кабелю надходить на ввідний автомат (зазвичай двополюсний, щоб повністю знеструмити квартиру за потреби), після чого розподіляється на групові однополюсні автомати різних ліній. Однополюсний автоматичний вимикач підключається в розрив фази: вхід (LINE) автомата – від фази живильної лінії, вихід – до фазного проводу захищеної лінії. Нульові проводи всіх ліній з'єднані на спільній нульовій шині. Заземлюючі (PE) провідники також зібрані на окремій шині заземлення. У такому варіанті схема підключення автоматичного вимикача проста: кожен автомат по фазі послідовно з навантаженням, нуль і земля – напряму на шини. Головне – не переплутати провідники: фазу подаємо на автомат, нуль – на N-шину. Якщо помилково підключити автомат на нульовий провід, а фазу пустити напряму, при вимкненні автомата навантаження залишиться під небезпечним потенціалом (фаза буде підключена постійно) – цього не можна допускати!

2. Схема з ПЗВ (пристрій захисного вимкнення). Тут у щиті разом із автоматами встановлене ПЗВ – пристрій диференціального захисту, який вимикає живлення при витоку струму (наприклад, при пробої ізоляції на корпус або потраплянні людини під напругу). ПЗВ не захищає від перевантаження і КЗ, тому завжди працює разом із автоматами. Зазвичай схема така: одразу після лічильника встановлюється ввідний автомат (2P), потім загальне ПЗВ (2-полюсне), після якого на вихідні лінії встановлено однополюсні автомати. Нейтральний провід після ПЗВ йде на нульову шину, пов'язану з виходом ПЗВ. У результаті кожна група споживачів захищена від витоків загальним ПЗВ та від перевантажень своїм автоматом. Нижче подано схему підключення автоматичного вимикача в однофазній мережі із загальним ПЗВ та груповими автоматами:

Приклад схеми: ввідний двополюсний автомат, за ним ПЗВ (40 А, 30 мА) і кілька однополюсних автоматів на групи споживачів. Червоним показана фаза (L): вона проходить через ввідний автомат, ПЗВ й далі розходиться на групові автомати. Синім показано нуль (N): він проходить через ввідний апарат і ПЗВ, після чого йде на нульову шину, від якої беруться нейтралі до всіх навантажень. Зеленим кольором позначений захисний провідник (PE), сполучений із загальною землею.

У цій схемі при спрацюванні ПЗВ вимикається живлення одразу всіх груп, тому іноді застосовують групові ПЗВ: встановлюють кілька ПЗВ на різні групи автоматів. Але для простоти часто використовують один загальний пристрій. Альтернатива – диференційний автомат (дифавтомат), про який далі.

3. Схема з дифавтоматом. Дифавтомат поєднує в одному корпусі функції автомата (захист від КЗ і перевантаження) і ПЗВ (захист від витоків). По суті, це ПЗВ + автомат одночасно. Його можна встановлювати або на вводі (замість зв'язки «ввідний автомат + ПЗВ»), або на окремі лінії замість звичайного автомата. Приклад: після електролічильника встановлюється один двополюсний дифавтомат, а потім паралельно кілька ліній розходяться безпосередньо до споживачів (кожна лінія все одно має мати свій автомат, або можна використовувати кілька дифавтоматів на кожну критичну лінію). Перший варіант – один дифавтомат на все – економить місце та спрацьовує при будь-якій аварії, але при його вимкненні знеструмляться одразу всі приміщення. Другий варіант – кілька дифавтоматів (на кожну групу) – дорожче, зате дозволяє локалізувати витік без відключення інших ланцюгів. У підключенні дифавтомата нюанс той самий, що і з ПЗВ: через нього мають проходити обидва провідники (L і N) захищеної лінії. Нульовий провід після дифавтомата не можна поєднувати із загальним нулем в обхід пристрою – інакше він буде «бачити» витік. Якщо дифавтомат стоїть на вводі, то його вихідний нуль йде на спільну N-шину, ізольовану від вхідного нуля.

4. Підключення автоматів із використанням гребінки (з'єднувальної шини). У щитках із багатьма автоматами часто живлення до них заводять не окремими проводами-перемичками, а спеціальною фазною шиною, вона ж «гребінка». Гребінчаста шина – це мідна планка із зубцями, яка вставляється у верхні клеми ряду автоматів і подає фазу одразу на всі. Використовуються шини різного виконання:

• Однополюсна гребінка – подає одну фазу на ряд однополюсних автоматів.

• Двополюсна – має два паралельних ряди зубців (для фази й нуля або двох фаз), використовується, наприклад, для одночасної подачі фази й нейтралі на ввідні 2P автомати або для двофазної мережі.

• Трьох- і чотириполюсні – для трифазних систем, можуть одразу об'єднувати 3 фази + нейтраль.

Перевага гребінки – наведення порядку в щиті та надійність з'єднання. Замість «пучка» з шматків проводів виходить єдина шина, закріплена у клемах автоматів. Правильно підключити автоматичний вимикач із гребінкою не складно: шину потрібної довжини вставляють у верхні (живильні) затиски автоматів, затягують гвинти, а до одного з автоматів підключають живильний провід (фазний провід) разом із гребінкою в ту ж клему. Тобто фазний провід приходить на перший автомат і одночасно живить через гребінку всі інші. Заводські шини розраховані на певний номінальний струм (зазвичай 63 А) і кількість модулів, їх можна обрізати до потрібної кількості зубців. Важливо, щоб під один затискач автомата з гребінкою потрапляли однакові провідники – наприклад, сама гребінка і вхідний провідник однакового перерізу, інакше контакт затягнеться по товстому провіднику, а тонкий може залишитись неплотно притиснутим.

З'єднувальна шина (гребінка) в корпусі і автомати IEK: мідні штифтові контакти гребінки вставлені у верхні клеми автоматичних вимикачів. Таке підключення забезпечує надійний контакт та відсутність зайвих проводів.

Використовуючи гребінку, дотримуйтесь полярності: зазвичай шину маркують, де фаза, а де нуль (для багатополюсних). Не можна поєднувати шиною автомати різних фаз, якщо гребінка не призначена для цього – можливий перекіс фаз і коротке замикання. Також не вставляйте шматок шини, розрахований на один модуль, одразу у два автомати – для цього є потрібне виконання гребінки.

Колірне маркування проводів. При підключенні автоматів важливо не тільки схемно правильно з'єднати, а й дотримуватись маркування провідників за кольорами – це вимога ПУЕ та ДСТУ. Фазні проводи зазвичай виготовляють яскравими кольорами (коричневий, чорний, червоний тощо – згідно ДСТУ переважно коричневий, сірий або чорний). Нульовий (нейтральний) провідник завжди синього (блакитного) кольору, а земля (PE) – жовто-зеленого. У щитку одразу видно: фаза (L) іде на автомат, нейтраль (N) – на свою колодку, земля (PE) – на свою. Якщо у вас кабель не промаркований, варто заздалегідь позначити фазу, нуль і землю кольоровою ізоляційною стрічкою згідно стандарту. Це значно спростить обслуговування в майбутньому та знизить ризик переплутати підключення.

Покрокова інструкція: як підключити автомат у щитку

Переходимо до практичної частини. Нижче – покрокова інструкція підключення автоматичного вимикача у домашньому електрощитку. Роботи нескладні, але потребують уважності й дотримання техніки безпеки. Монтаж виконувати краще при денному освітленні або доброму світлі, щоб нічого не переплутати по кольорам.

1. Знеструмте коло та підготуйте місце роботи. Насамперед відключіть ввідне живлення оселі/будинку. Виверніть пробки або вимкніть основний ввідний автомат у щитку, після цього перевірте відсутність напруги на контактних шинах індикаторною викруткою або мультиметром. Ніколи не працюйте під напругою! Одягніть діелектричні рукавички та переконайтеся, що стоїте на сухій підлозі (за потреби використовуйте гумовий килимок). Звільніть місце у щитку: якщо щит новий, встановіть DIN-рейку (якщо ще не встановлена) та закріпіть корпус щита. Переконайтеся, що габарити автомата відповідають вільному місцю.

2. Встановлення автомата на DIN-рейку. Всі побутові автомати розраховані на кріплення на стандартній DIN-рейці 35 мм. Візьміть автомат необхідного номіналу (наприклад, 16 А, характеристика C для розеткової групи) і зафіксуйте його на рейці. Для цього відведіть пружинний фіксатор на задній стінці автомата (зазвичай викруткою), зачепіть верхнім пазом за край рейки й відпустіть фіксатор – автомат защепиться на рейці. Він має сидіти рівно, не бовтатись.

3. Підготовка провідників. Визначте, який провід ви підключаєте до входу автомата (фаза від живильної магістралі або від вищестоящого апарата) – як правило, це фазний провід живильного кабелю. Також визначте вихідний провід – фазу, що йде до навантаження/лінії. Відключений від мережі фазний провід зачистіть від ізоляції на довжину ~10 мм (зазвичай на корпусі автомата поруч із клемою є позначка необхідної довжини зачистки). Важливо: не знімати занадто мало ізоляції – якщо голий провід короткий, при затягуванні гвинта частина ізоляції може потрапити під контакт. Це розповсюджена помилка новачків: у результаті автомат наче підключений, але контакт поганий і ланцюг періодично пропадає. Зніміть достатньо ізоляції, щоб затиск затис саме мідну жилу. Але й оголювати занадто багато не слід – оголена ділянка не повинна сильно виступати з клеми (щоб уникнути випадкового доторку). За потреби підрівняйте кінці провідників.

4. Підключення живильного проводу (вхід автомата). Ввід живлення зазвичай виконують на верхній затиск автомата. Ослабте верхній гвинтовий затиск, повністю введіть зачищений фазний провід у вхідний отвір автомата (до упору) і затягніть гвинт викруткою. Тримайте викрутку впевнено, але не докладайте надмірного зусилля, щоб не зірвати різьбу клеми. Правильне затягування – до упору з невеликим збільшенням зусилля, щоб провід не висмикувався і не бовтався. Якщо використовується з'єднувальна шина (гребінка), то вставте зубець гребінки і кінчик фазного проводу разом у клему й затягніть їх одним гвинтом. Порада: після затягування злегка похитайте провід – він не має рухатися. Деякі виробники вказують рекомендований момент затягування (наприклад, 2 Н·м) у паспорті – за наявності динамометричної викрутки можна використати її для точного контролю зусилля.

5. Підключення відходячої лінії (вихід автомата). Аналогічно підключіть провід, що йде до навантаження, у нижній затиск автомата. Це має бути фазова жила відходячого кабелю, яка веде, наприклад, до групи розеток. Зачистіть її також ~10 мм, вставте у нижній отвір автомата й надійно затисніть гвинтом. Переконайтеся, що вихідний провід підключений до того ж автомата, що й відповідний йому вхід – не переплутайте, коли у щитку багато модулів! Якщо автомат двополюсний, підключайте одночасно і фазу, і нуль: зазвичай на корпусі 2P автомата маркуються клеми для нейтралі (N) і фази (L). Дотримуйтеся маркування: наприклад, зліва підключається фаза, справа – нейтраль. Для багатополюсних автоматів усі вхідні проводи заводяться зверху, а всі вихідні – знизу, згідно зі схемою виробника. Після підключення проводів ще раз підтягніть клеми, але без фанатизму (щоб не перетягнути гвинт, що також погано – можна зірвати різьбу або деформувати провід).

6. Підключення нейтралі та землі. У випадку однополюсного автомата нульовий провідник не заводиться в автомат взагалі – його потрібно підключити на спільну нульову шину N. Знайдіть у щитку колодку для нуля (зазвичай синього кольору або позначену N), вставте зачищений кінець нейтралі відходячої лінії туди й затисніть гвинтом. Нуль живильного кабелю (вхідний) також має бути підключений до цієї ж N-шини, якщо не використовується ввідний 2P автомат/ПЗВ. Таким чином, усі нейтралі об'єднуються на шині, а автомат розриває лише фазу. Заземлюючий провід (PE) підключіть до шини заземлення (жовто-зеленої), поєднаної з контуром заземлення будинку. Якщо щит металевий, PE-шина зазвичай кріпиться прямо на корпус. Заземлюючі провідники вхідного та вихідного кабелів затисніть на PE-шині окремо. Важливо: ні в якому разі не підключайте нульовий провідник на землю чи навпаки – N і PE шини мають бути окремими (у системах TN-C-S після поділу PEN провідника). Також не поєднуйте нейтраль одного контуру на шині іншого ПЗВ/дифавтомата – це викличе хибні спрацювання.

7. Контроль якості з'єднань. Після того, як усі проводи зайняли свої місця – ще раз обійдіть викруткою всі гвинтові з'єднання: вхід автомата, вихід, шини N і PE. Слабо затиснутий контакт – джерело проблем (нагрів, іскріння). Однак переконайтесь, що й не перетягнули – особливо це стосується алюмінієвих проводів (якщо вони є, хоча в сучасних будинках здебільшого мідь). При затяжці алюмінію будьте обережніші: цей метал м'якший і під гвинтом «пливе», його легко пошкодити. Якщо потрібно з'єднати мідний і алюмінієвий провід під одну клему – так робити небажано: прямий контакт Cu та Al викликає електрохімічну корозію, з'єднання буде нагріватися. Краще взагалі уникати одночасного затиску двох різних проводів під одним гвинтом – застосовуйте розподільчі клемники, шини чи спеціальні двожильні клеми, якщо потрібно розвести лінію на дві.

8. Первинне вмикання та перевірка роботи. Переконавшись, що все підключено правильно і нічого не забуто, переведіть ричаг автомата у положення «Вимкнено» (якщо ще не вимкнений). Далі подайте напругу на щит – увімкніть ввідний рубильник або автомат. Тепер увімкніть встановлений автоматичний вимикач: ричаг угору (у положення «Увімкнено»). Електрика має надійти на захищену лінію – перевірте, чи світиться світло, з'являється напруга в розетках тощо. Якщо все гаразд, випробуйте спрацьовування автомата – штучно створіть навантаження, близьке до його порога (наприклад, увімкніть багато приладів у групу розеток, щоб викликати перевантаження) або натисніть кнопку «Test» (якщо це дифавтомат/ПЗВ). Автомат має вимкнутися при перевищенні струму. Також спробуйте вручну кілька разів клацнути автомат – переконайтеся, що механізм не заїдає. На цьому підключення завершено.

Поради від досвідченого електрика:

• Всі роботи виконуйте лише під знятою напругою. Тримайте під рукою індикатор – перевіряйте кожен провід перед дотиком, особливо якщо щит складний.

• Не поспішайте. Під час монтажу у щитку легко переплутати проводи, тому перш ніж затягнути гвинт, двічі переконайтесь, що взяли правильну жилу та ведете її куди потрібно.

• Для багатожильних (гнучких) проводів застосовуйте спеціальні наконечники (обтискні гільзи НШВІ) – інакше гвинт автомата придавить і переб'є окремі дротинки, що призведе до зменшення перерізу й перегріву. Обожміть кінець кабелю у гільзу – контакт буде надійніший.

• Не економте на довжині зачистки. Як вже зазначалося, занадто коротко зачищений провід – часта причина, чому потім «зникає світло», хоча автомат не вибитий. Краще нехай на 1–2 мм мідь буде видна із затискача, це не страшно, ніж якщо половина контактної площадки буде на ізоляції.

• Якщо доводиться ставити дві жили під один гвинт (наприклад, відходячу фазу й перемичку на інший автомат), то обидва провідники повинні бути однакового перерізу й типу. Інакше один з них виявиться затиснутим недостатньо і почне нагріватися. В ідеалі уникайте подвійних підключень – використовуйте гребінки або клемні колодки.

• Після монтажу закрийте щиток кришкою і підпишіть автоматику. Бажано вказати, який автомат за що відповідає (підписи або маркування біля ричага). Це спростить експлуатацію: в аварійній ситуації ви або інші люди швидко зорієнтуються, що вимкнути.

Типові помилки при підключенні автоматів

Помилки при підключенні автоматичного вимикача можуть звести нанівець увесь захист і навіть створити пожежонебезпечну ситуацію. Розглянемо найпоширеніші промахи та як їх уникнути:

• Подача живлення на неправильний бік автомата. Як зазначалося, стандарт – живлення зверху на нерухомий контакт. Якщо подати фазу знизу (до рухомого контакту), сам автомат працюватиме, але при вимкненні ричагом знизу залишиться напруга всередині, що неочевидно і небезпечно. Крім того, деякі автомати при живленні «вниз головою» гірше гасять електричну дугу. Як правильно: завжди вивчайте маркування чи схему на корпусі автомата. У більшості випадків вхід позначено цифрою 1 (зверху), вихід – 2 (знизу) або підписано IN/OUT. Дотримуйтесь правила: «живильний провідник підключати до нерухомих контактів». Якщо за умов монтажу треба подати знизу – переконайтеся, що це допускається паспортом автомата.

• Недостатня зачистка ізоляції (ізоляція під клемою). Помилка новачків – зачистити провід дуже коротко, впритул. У результаті гвинт затискає не голий метал, а шматок ізоляції, і контакт виходить ненадійний. Спочатку все може працювати, але під навантаженням таке з'єднання почне нагріватися, плавитися, можливі іскріння. А коли контакт остаточно «згорить», ви зіткнетеся із загадкою: автомат не вибитий, проводи цілі, а світла немає! Шукати таку несправність дуже довго. Як правильно: знімати ізоляцію на довжину, вказану виробником (зазвичай 10–12 мм). Не бійтеся оголити трохи більше – краще потім прибрати зайве, ніж недочистити. Після затягування візуально переконайтесь, що між пластинами затискача видно мідь, а не ізоляцію.

• Слабке затягування або перетяжка гвинтового затискача. Два полюси – перетягнути й недотягнути – однаково погано. Слабо затягнуто – контакт бовтається, нагрівається й іскрить, з часом провід може взагалі вискочити. Занадто туго – можна зірвати різьбу клеми або зламати жилу (особливо алюмінієву чи багатожильну без наконечника). Як правильно: застосовувати якісні викрутки відповідного розміру, відчувати момент. Зазвичай потрібне зусилля затягування вказано в інструкції (наприклад, 2-3 Н·м). Якщо немає динамометричного інструмента – затягуйте «до упору + чверть обороту». Після 15-20 хвилин роботи щита повторно підтягніть – метал провідника може трохи сплюснутись.

• Два проводи під одну клему різного перерізу. Іноді намагаються зекономити модуль і підключити одним автоматом дві лінії одразу, заводячи два проводи в нижній затиск. Або роблять перемичку на сусідній автомат тонким проводом, затискаючи разом із товстим живильним. Якщо діаметри різняться, гвинт притискає лише велику жилу, а тонка залишається слабо затиснутою. В результаті – нагрів, плавлення ізоляції та навіть пожежа біля клеми. Як правильно: не підключати під один гвинт різні проводи. Для паралельного живлення кількох ліній використовуйте гребінку чи розподільчу колодку. Якщо дуже потрібно затиснути два проводи (наприклад, автомата на дві групи світла немає, а навантаження мале) – вони повинні бути однакового перерізу і матеріалу, і бажано поставити у клему спеціальний двожильний наконечник.

• Підключення гнучкого багатожильного проводу без наконечника. Гнучкі проводи (наприклад, ПВС) зручні у монтажі, але їхнім кінцям обов'язково потрібна обжимна гільза. Без наконечника гвинт автомата роздавлює дротинки: частина дротинок обривається, частина йде убік. Фактично переріз проводу зменшується, контакт погіршується, місце з'єднання нагрівається і обгорає. Як правильно: використовувати наконечники НШВІ потрібного розміру. Вони недорогі: ввели кінець проводу у гільзу і обжали кліщами – зате всі дротинки зафіксовано і вони беруть участь у контакті. Якщо гільзи немає, хоча б залудьте кінець припоєм (але це гірший варіант – припій пластичний, може ослабнути під гвинтом з часом).

• З'єднання міді та алюмінію напряму. У старих будинках ще зустрічаються алюмінієві проводи, а автомати і нові лінії роблять із міді. Коли під один затиск потрапляє мідний і алюмінієвий провід, між ними виникає гальванічна пара – алюміній активно окиснюється. Плюс коефіцієнти теплового розширення різні. У підсумку контакт швидко покривається нальотом, підвищується опір і починається сильний нагрів. Як правильно: мідь з алюмінієм – тільки через спеціальні клемники, затискачі або болтове з'єднання через перехідні шайби. Або бажано взагалі замінити ділянку алюмінію на мідь за допомогою клемної колодки. Ніколи не вставляйте в автомат одразу Al і Cu – він може буквально згоріти біля основи.

• Переплутані полярності – фаза і нуль. Ще одна типова помилка – по неуважності підключити автомат не в розрив фази, а в розрив нуля, а фазу пустити повз автомат. У такому разі при відключенні автомата навантаження не знеструмлюється повністю: фаза залишається подана на прилади, а розривається лише нуль. У кращому випадку техніка просто не працюватиме (оскільки ланцюг розімкнений), а в гіршому – наприклад, лампочка через нитку розжарювання знайде зворотний шлях – на корпусах з'явиться небезпечна напруга. Як правильно: стежити за маркуванням проводів. Фазний провід (зазвичай коричневий або будь-який не-синій, не-жовто-зелений) має йти на автомат. Нейтраль (синя) – оминаючи автомат на шину. Щоб не плутатися, при розводці одразу відкладайте убік сині і жовто-зелені жили – їх не чіпаємо, вони йдуть на колодки. Завжди прозвонюйте тестером: де фаза, а де нуль, особливо якщо кольори збиті.

• Установка автомата в коло, що перевищує його номінал. Наприклад, підключення 16-амперного автомата на лінію електроплити, де струми значно вищі. Автомат у такому разі буде постійно спрацьовувати або навіть може не встигнути захистити проводку (якщо кабель меншого перерізу – він буде грітись). Як правильно: підбирайте автомат за навантаженням і перерізом проводу. На розетки – 16 А (при перерізі міді 2,5 мм²), на світло – 10 А (переріз 1,5 мм²), на плиту/бойлер – 25–32 А (переріз 4–6 мм²) тощо. Номінал автомата має бути не більшим за допустимий струм лінії по найслабшій ланці.

Багато помилок пов'язано не стільки із самим автоматом, скільки з організацією щита в цілому. Наприклад, невірно виконане занулення, змішування PEN і PE провідників, відсутність розділення нулів різних ПЗВ – ці теми виходять за межі даної статті, але також критично важливі. Якщо ви не впевнені у своїх знаннях – краще зверніться до фахівця або запросіть досвідченого електрика перевірити вашу роботу.

Порівняльна таблиця: Відмінності між типами автоматичних вимикачів

Автор статті: Поставити запитання експерту

Сергій Бондар

Сертифікований електрик із практичним досвідом понад 10 років. Спеціалізується на проєктуванні, складанні та діагностиці електрощитів будь-якої складності — від квартирних до промислових. Автор десятків технічних матеріалів для Electro-Market, де ділиться перевіреними методами безпечного підключення автоматичних вимикачів, УЗО та дифавтоматів. Допомагає клієнтам обрати та правильно встановити обладнання згідно з нормами ПУЕ та ДСТУ.